ДНІПРОВСЬКА ГІМНАЗІЯ № 114 ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 





Сторінка психолога

 
   Кобеза Анна Анатоліївна, практичний психолог 
За індивідуальними консультаціями (у разі потреби) звертайтеся за тел. 0994117392

 

 Мета психологічної служби: забезпечення умов, які сприяють психологічному та особистому розвитку кожного учня, своєчасної реалізації вікових та індивідуальних можливостей учнів, здійснення психолого-педагогічної корекції.
 
    Основні напрямки діяльності психологічної служби школи:  
•психодіагностична робота;
•консультаційна робота;
•корекційно-відновлювальна робота;
•психологічна просвіта;
•організаційно-методична робота;
•зв’язки з громадськістю.
   
    Психодіагностика спрямована на поглиблене психолого-педагогічне вивчення учня, його індивідуальних особливостей, причин порушень у його навчанні та поведінці. За наслідками обстеження формуються висновки та рекомендації.
    Консультаційна робота спрямована на формування у педагогів, батьків, учнів необхідних знань із закономірностей психофізіологічного розвитку дітей на різних вікових етапах, подолання кризових ситуацій, надання практичних порад з питань виховання особистості в сім’ї, попередження можливих порушень у становленні особистості.
    Корекційно-відновлювальна робота – це комплексний вплив на учня з метою подолання різного роду труднощів. З цією метою використовуються різноманітні сучасні методики психоаналізу та психокорекції.
    Психологічна просвіта – це пропаганда психологічних знань серед учнівбатьківсеред окремих груп учителів та педагогів в цілому. 
    Організаційно-методична робота передбачає участь психолога в роботі методичних об’єднань, творчих груп, педагогічної ради, у розв’язанні загальношкільних завдань. Зв’язки з громадськістю спрямовані на обговорення найбільш суттєвих закономірностей та проблем соціально-психологічного розвитку особистості з учнівськими, батьківськими, учительськими громадськими організаціями.  
   
    Основні напрямки роботи шкільного психолога:
    1.Формування ключових компетентностей учнів 
    2.Сприяння процесу адаптації дітей до школи. 
    3.Сприяння формуванню класних колективів. 
    4.Навчання учнів та вчителів прийомам ефективного спілкування, вирішення конфліктних ситуацій та саморегуляції. 
    5.Профілактика залежних форм поведінки і виховання здорового способу життя, профілактика девіантної поведінки та насильства у сім’ях учнів. 
    6.Ведення дослідницької роботи з вивчення основних причин низьких досягнень учнів та низької вмотивованості до навчання. 
    7.Виявлення обдарованих учнів. 
    8.Здійснення психологічного супроводу профільного навчання, сприяння процесу самореалізації старшокласників. 
    9.Підвищення рівня психологічних знань, надання допомоги у формуванні ключових компетентностей вчителів.
Ведемо дитину в перший клас. Поради психолога батькам першокласників

Влаштуйте прогулянку до школи.

 Обов'язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.
Збирайте портфель та одягайте форму.
 Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.
Грайте в школу.
 Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести "урок", при цьому попросити малюка встати, коли мама- "вчителька" входить в "клас", потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці "команди", коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як "Петров", "Сидоров" і т. д.
Встаємо раніше.
 Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.
Дружимо з годинником.
 Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.
Вчимося порядку.
 Нехай у малюка з'являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, "акуратно повісь речі на стілець" - це буде сигналом до дії.
"Доросла" кімната.
 У кімнаті обов'язково повинно з'явитися щось, що говорило б йому про "доросле" шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.
Більше зеленого.
 Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб в кімнаті малюка з'явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького "зірвиголову" дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть по трохи розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.
Шийте чи грайте в шахи.
 Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку "переважать" бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).
Формуйте позитивний образ школи.
 Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу "закінчилося дитинство, почалося доросле життя" або "не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає". Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з'явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.
Не залякуйте оцінками.
 Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінкизаборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, "сьогодні малюк сам почистив зуби". Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести "двійку", коли буде ходити до школи.
Більше рольових ігор.
 В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще - майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.
Тренуйте увагу і не тільки.
Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам'ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий - нехай скаже, яку річ замінили.
Нарешті, мова.
 Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.
Штрихування.
 Якщо малюк по-різному зафарбовує предмети, значить, у ньому "живе" відразу декілька емоцій, які іноді суперечать одна одній. Може бути, йому з якоїсь причини морально важко.
Колір.
 Для кожного малюка - потрібен окремий колірний "словничок". Щоб його скласти і по ньому "розшифрувати" його емоції, можна пограти в гру, задаючи дитині запитання: "Якщо це радість (або будь-яка інша емоція), якого вона кольору?".
"Я" на малюнку.
Чим краще малюк промальовує (колір і плавність ліній) себе на малюнку, тим впевненіше він відчуває себе в своєму тілі і в світі. Чоловічок, намальований тонкими лініями, "паличками" - можливо, у малюка велике фізичне або інтелектуальне навантаження. Дитина взагалі не малює себе - вона не відчуває себе членом соціуму.
Пам’ятка батькам, діти яких стоять на порозі підліткового віку

1.  Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а за те, що вона вам рідна.

2. Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я».

3. У цей час починається перебудова організму – дитина стає імпульсивною, у неї часто змінюється настрій, виникають конфлікти з ровесниками, бунт проти батьків.

4.У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитись від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

5. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в сім’ї, у школі.

6. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

7.Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

8. Дитина має підвищений рівень тривожності.

9. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду.

10. Розширюється коло спілкування.

11.Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

12.З’являються нові авторитети.

13. Недоліки і суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

14. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїциду дитини

Стратегічними напрямками  батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків в сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до підвищення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі заходи:

·                   Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона дійсно відчула, що її дійсно люблять.

·                   Слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки дитини, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так:

1.                Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2.                Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3.                Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4.                Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5.                Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6.                Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7.                Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

8.                Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9.                Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте свою сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може вчинити сама.

10.           Дайте своєму синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді,коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.           Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коло та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними й дурними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід примати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12.           І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити таке:

1.                Першим кроком у запобігання самогубства завжди буває встановлення дворічного спілкування.

2.                Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні психологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас – перемогти страх перед ціллю бесідою, щоб обов’язково відбулося спілкування і обговорення проблем.

3.                Діти у стані суцільної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисно стає невербальна комунікація – жести, доторки тощо.

4.                Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м’якість і наполегливість, терпіння і максимальний прояв співчуття і любові тощо; слід використовувати всі заходи, наведені на початку цього 

 

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток

(психолого- педагогічні рекомендації гендерного виховання)

·                   Не забувайте,що хлопчики і дівчатка по-різному бачать,чують,відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне – по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.
·                   Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.
·                   Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?
Пам’ятайте, що ми часто не до оцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.
·                   Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.
·                   Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.
Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати – це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.
·                   Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.
·                   Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

 

Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини

У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:

1.                Зміна поведінки дорослого й ставлення до дитини

·                     Виявляйте твердість і послідовність у вихованні;

·                     Контролюйте поведінку дитини, не нав’язуючи їй жорстких правил;

·                     Не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;

·                     Будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

·                     Реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін..);

·                     Повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

·                     Вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2.                Зміна психологічного мікроклімату в родині

·                     Приділяйте дитині достатньо уваги;

·                     Проводьте дозвілля всією родиною;

·                     Не сваріться у присутності дитини.

3.                Організація режиму дня та місця для занять

·                     Установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;

·                     Знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;

·                     Зменшіть тривалість занять дитини за комп’ютером й перегляд телевізійних передач;

·                     Уникайте значних скупчень людей;

·                     Пам’ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності.

4.                Спеціальна поведінкова програма

·                     Забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;

·                     Частіше хваліть дитину, гіперактивні діти чутливі до заохочень; складіть список обов’язків дитини й помістіть його на стіну;

·                     Виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією;

·                     Не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

·                     Не давайте дитині доручень, що не відповідають її віку та здібностям;

·                     Допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап.

 

 


1
2
3